Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 912/1552/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського

суду від 24.03.2014 року

у справі № 912/1552/13 Господарського

суду Кіровоградської

області

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до виконавчого комітету Кіровоградської міської

ради в особі міського голови міста Кіровограда та

Кіровоградської міської ради

про визнання договору оренди земельної ділянки

поновленим,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідачів - Бардиш Є.М. дов. від 05.05.2014 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.12.2013 р. (суддя - Колодій С.Б.) відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 р. (судді - Кузнецова В.О., Павловський П.П., Науменко І.М.) рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.12.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням та постановою апеляційного господарського суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, просив, враховуючи складність спірної ситуації, необізнаність з судовою практикою у подібних відносинах і точного формулювання вимог, з метою захисту прав і законних інтересів позивача, застосувати частину 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України вийти за межи позовних вимог та захистити переважне право поновлення договору оренди при наявності існуючих, фактично продовжуваних весь час орендних відносин і відсутності заперечень відповідача. Встановивши порушення відповідачем вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" старої і нової редакції, щодо не реалізації переважного права поновлення оренди, наданими листами-відповідями від 27.11.2012 р. та 25.04.2013 р., визнати за ним переважне право на поновлення оренди земельної ділянки, договору оренди від 23.12.2002 р., зареєстрованого за №492 на земельну ділянку 0,002 га, для розміщення контори, що знаходиться по вул. В. Перспективна, 1Б, та таким що підлягає (вважається) поновленим на той самий строк, з урахуванням витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянку, надану відповідачу на його вимогу листом від 10.07.2013 р. №П-4850.

Позовні вимоги були мотивовані посиланням на порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди, передбаченого ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом 1.18 рішення Кіровоградської міської ради від 21.08.2001 р. № 1134 "Про надання, вилучення, оформлення, інвентаризацію, користування земельними ділянками" погоджено проект відведення та надано гр. ОСОБА_1 за рахунок земель житлової забудови міста в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,002 га по АДРЕСА_1 для розміщення адвокатської контори. 23.12.2002 р. між виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області (орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, зареєстрований в книзі державної реєстрації договорів на землю 23.12.2002 р. № 492

Сторони погодили, що орендодавець на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 21.08.2001 р. № 1134 "Про надання, вилучення, оформлення, інвентаризацію, користування земельними ділянками" надає, а орендар приймає у тимчасове довгострокове на умовах оренди користування терміном на десять років земельну ділянку площею 0,002 га, для розміщення адвокатської контори, що знаходиться АДРЕСА_1. Договір укладається терміном на п'ять років, починаючи з дати його державної реєстрації і з подальшим продовженням до 10 років, згідно вищезазначеного рішення міської ради. По закінченні терміну договору Орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін.

У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення (п.2.2. договору).

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст.18 Закону України "Про оренду землі").

Згідно ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов'язковому порядку.

Спірний договір оренди нотаріально не посвідчувався.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4. договору сторони домовились, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін, договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Підставою припинення договору є: закінчення терміну, на який було укладено договір; придбання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Земельним кодексом України; розірвання договору оренди; примусовий викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, в порядку, встановленому законами України; в разу смерті орендаря і відмови його спадкоємців від виконання умов цього договору або при відсутності таких спадкоємців, а також у випадках, коли орендодавець не бажає укласти договір із спадкоємцями орендаря; ліквідації юридичної особи - орендаря.

Строк його дії закінчився 23.12.2007 р.

Згідно статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Згідно п. 2.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору. Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011р.) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п.2 ч.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2012 р. № 01-06/1821/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Якщо чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Судами вірно визначено, що на момент виникнення у позивача переважного права на поновлення спірного договору оренди землі, тобто на 23.12.2007 р., умовами договору та чинним, на той час, законодавством не передбачалось автоматичного поновлення договорів оренди землі державної та комунальної власності в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначалось переважне право добросовісного орендаря на поновлення договору. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін було можливе лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке в матеріалах справи відсутнє.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір припинив дію 23.12.2007 р., а тому, в силу ст. 58 Конституції України, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону від 17.02.2011 р.

Також, суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог в порядку ч. 2 ст. 83 ГПК України, оскільки встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.12.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 у справі № 912/1552/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Полянський А.Г.

Судді Кравчук Г.А.

Мачульський Г.М.